Вірші присвячені Верхньому Майдану

PDFДрукe-mail

Вірші Карманської Марії Петрівни написані до 290 літнього ювілею Верхнього Майдану.

Вступ

«Літопис минулих літ» вам доводилось  читати?
«Літопис рідного села» сьогодні  будемо гортати.
Його першу сторінку назвемо «науковою».
Хай «історики» й «географи» її розпочинають
І на всі «Що? Де? Коли?» переконливо відповідають.

Наукова сторінка    

Як зачалось село і як народилось?
Як працювало і Богу молилось?
Як процвітало і як веселилось?
Як стало мудрим і прекрасним таким?

Тож хай нам Господь помагає
Пам’ять народну словом воскресити,
Нехай Він нас благословляє
Серця наші правдою просвітити.

Здійсним уявну мандрівку
Стежками рідного краю.
Із сьогодення в минуле
Полинути в думці бажаєм.

Історія нашого села
тісно пов’язана
З історією країни…      
Все в ній було: і розквіт, і руїни.
Вам пропонуєм  найяскравіші сторінки.

Рік 1717-ий…Перша згадка про наше село,
Хоч існувало воно не одне вже століття
І не раз вже там зібрано було
Земних плодів щедре поліття.

Так зародилося село,
Що на пагорбі розрослось,
І називатися стало
Горішнім Майданом.

Майдан Горішній…
Яка назва чудова
І захист надійний
Від татар-людоловів
На горі, пагорбі розкішнім.

І для людей, душею вільних,
Що від панщини утекли,
Став домом надійним.
Майдан селом став соборним
Для всіх, що шукали волю
І свою тут знайшли долю.

Село моє, рідне село,
Прикарпаття мого чудова квітко,
Неповторна твоя краса
Чарує і взимку, і влітку.

500 метрів над рівнем моря…
Високо підніс тебе Творець
І дарував тобі високість духу,
Любов і відданість сердець.

З твоїх вершин тебе ми оглядаєм,
Як з висоти пташиного польоту…
У вірності тобі ми присягаєм
І величну тобі присвячуємо оду.

Село процвітало, будувались оселі,
І діти зростали – батьків-хліборобів надія,
І люди були добродушні й веселі…
Лилися пісні у свята й на весіллі.


Інсценізація

Україна:

Я – мати Україна.
Скільки в мене синочків
Від  Сяну до Дону!
А серед них і мій любий
Синочок Майдан.

Він про красу мою дбає й багатство,
Він любить працю і молиться Богу,
І храм він будує,
І дітей научає у школі…
Коли б тільки доля
Добра судилась йому.

Доля:

Всі лише доброї долі бажають,
І, кому лиш не лінь,
Мене проклинають
По всій Україні,
У кожнім селі.
А хто ж тому винен,
Що не кожному Доля
Сприяє в житті.

І що може Доля,
Коли лихі люди
Й сусіди недобрі,
Заздрощів сповнені,
Що тільки прагнуть майном
Поживитись чужим.

Майдан:

А мені, мамо Вкраїно,
Ніщо не зашкодить.
Я піднісся над іншими
Твоїми дітьми
Недарма я – Горішній,
Ворогам недоступний,
Бо вищий за інших.
До того ж пагорб є,
Як Острів, у мене.
А з нього, як на долоні
Все видно мені.

Україна:

Так, сину мій любий,
Який ти у мене відважний й розумний!

Доля:

І самовпевнений…Хоч молодий і недосвідчений.
Ще справжньої не бачив біди,
А думає, що такий недосяжний він і всесильний.

Україна:

Ой, щось моє стривожилося серце,
В голосі твоїм відчувши тінь погрози,
А в твоїх словах  - пророкування
Якесь лиховісне…

Доля:

Ні, недаремно твоє
Серце  забилося в грудях,
Відчувши  душі тривогу…
Ох, потопчеться лихо по людях,
Тож відтепер вже молися Богу.

Майдан:

А мені, мамо Вкраїно,
Ніщо не зашкодить.
Я піднісся над іншими
Твоїми дітьми
Недарма я – Горішній,
Ворогам недоступний,
Бо вищий за інших.
До того ж пагорб є,
Як Острів, у мене.
А з нього, як на долоні
Все видно мені.

Україна:

Так, сину мій любий,
Який ти у мене відважний й розумний!

Доля:

І самовпевнений…Хоч молодий і недосвідчений.
Ще справжньої не бачив біди,
А думає, що такий недосяжний він і всесильний.

Україна:

Ой, щось моє стривожилося серце,
В голосі твоїм відчувши тінь погрози,
А в твоїх словах  - пророкування
Якесь лиховісне…

Ангел:

Не журись, мати Україно,
Богом посланий я
У цю сліз долину,
Що зветься Горішнім Майданом.
Я  - Ангел села –
людей  його ніколи не покину.
З ними буду повсякчас
В щасливу й тривожну годину.

Село моє , рідне село,
Ти таке невелике
Й «за метрикою» таке молоде.
А скільки тобі пережити прийшлось!
Скільки подій над тобою пронеслось!
Яку Книгу Буття можна б написати,
Якби долі людські воєдино зібрати!

Наступна сторінка – то оповідь щира
Про врятування від пошесті-мору.
До сліз зворушує і зміцнює віру
Історія ця про людську покору.


Легенда

Село процвітало,та лихо не спало.                            
Зло не лише від людей приходило.
В зброю незриму воно одягалось
Й недугою люд хрещений морило.

Цією недугою була чума.
Вона косила цілі родини.
Жодного рятунку від неї нема.
Ще тиждень-два – і все тут загине.

Люди втомились від похорон,
Від горя впадали в зневіру.
Щодня рідних забирає Харон…
Від поховань поширився Помірок…

Помірок – місце для поховання поміряне..
Ним може стати ціле село!
Та в цей час знак спасенний
Кимось помічено було.

Живуть в селі брати-близнята,
Ще підлітки, а вже улюбленці громади.
Трирічні воли-близнюки
Є  господарстві у їхнього тата
Навесні сини будуть вперше орати.

Комусь думка спасенна прийшла,
Когось ідея така осінила:
Скибу прокласти довкола села,
Поки всіх ще не покинула сила

Для юнаків непосильним буде це труд,
Але просить громада, і вони не відмовлять.
Хоч давно ніхто не чекає вже чуд,
Але промінчик надії у душу ловлять.

Хай першу скибу свою
Довкола села прокладуть.
Хай церковна їх супроводить громада,
Щоб благословенним був їхній путь –
Такою була порада.

Тож разом зі священиком
Взялись за незвичну роботу,
Щоб у молитві,праці й пожертві
Рятувати село від скорботи,

Шлях зупинити пошесті й смерті.

Щоб за межу благословенну
Ніяке вже не ступило зло,
Щоб відступила недуга
І ожило село.

Біда відступила, врятувалися люди,
Вже горя страшного тут довіку не буде.
Лише Помірок – місце для поховання поміряне
Нагадує про щасливу переміну.

Так сивими волами-близнюками
Оборано було село
І юними близнятами-братами
Від пошесті врятовано було.

Бо за ними йшла вся громада
Зі священиком на чолі
І Богові виливали
Свої тривоги й жалі.

На світанку історії нашої
Подія трапилася ця.
Овіяна легендами
Вона донині зворушує серця.




Село процвітало, будувались оселі
І діти зростали – батьків-хліборобів надія,
І люди були добродушні й веселі,
Лилися пісні у свята й на весіллях.

Героїчну розгорнемо сторінку.
Про дві битви нам вона  оповість,
Що прогриміли на заході й сході села:
На пагорбі Острів в 17-ім році

І в 45-ім – на поляні у лісі.

Тривожний XX-й вік…
Світові він приносить війни…
1914-й рік…
Арена для битви – Вкраїна.

Не винятком був і Майдан –
Багатостраждальне село –
Кривавий побачило тан,
Свідком бою одного було.

Антанта воює й Троїстий Союз,
Знов гинуть люди у розквіті літ,
І наші стрільці січові,
І нації  іншої цвіт.

Молоді  австрійські офіцери
Вічний знайшли тут спочинок.
Майданська земля прийняла
І з Відня далекого чийогось сина.

Хоч майданці і не знали
Про Конвенцію прав людини,
По-християнськи молоді тіла
На цвинтарі місцевім похоронили.

Батьків розшукали в далекій країні
Звістку сумну їм послали,
Чужих дітей доглядали могили
Й родинам загиблих поспівчували.

Тривожне й трагічне XX століття…
Друга війна світова.
Іще тяжча дорога хресна
Наших чекає краян.

На цей біль і тривогу
Відгукується душа
Молодого поета
Із Верхнього Майдана.

«Україно, ти рідная мати,
Ми повстали усі, як оден,
Щоб розбить ворогів і прогнати
За Віслу і Волгу – ген-ген!».

Молоді верхньомайданці
Вступили до лав повстанців.
Всі полягли на полі бою.
Хай вічна слава буде героям!

Усі без винятку верхньомайданці
Тепло сердець дарували повстанцям.
І сотня Чайки, і курінь Іскри
Тут находили друзів щирих.

Сотня Чайки прийшла на Свят- вечір,
Сердечно зустріли їх односельці,
Ще разом прославляли Сина-Бога,
А вже у вічність їм стелилась дорога.

Тиха ніч…Свята ніч…
Лише Юда новітній не спить.
Чорну він замислив справу:
Повстанців віддав на розправу.

Свята ніч…Тиха ніч….
Лиш Ірод новітній не спить.
Чорне він планує діло:
Жало смертоносне на повстанців націлив.

Різдво в 45-ім…Криваве й трагічне
Прийшло воно в кожну оселю –
Ірод червоний топче, катує рідну землю.

Ворожа насувається навала,
Від броньованих машин тремтять хати,
Коляда захлинулась, замовкла,
Смерть і жах посіяли кати.

Палають людські оселі,
Повстанці вступають у бій,
Та сили нерівні, втрати великі…
Малиново цвіте сніг.


Виконується пісня «Ой у лісі на полянці»


Сотні Чайки уже не існує…
Душі її у кращий полинули світ.
А на поляні, на цій ось поляні
Поліг нашої нації світ.

Тіла мучеників наших
Везуть на цвинтар уночі
І хоронять у братські могили
Ці красиві тіла молоді.

Тільки місяць дивиться з неба
І мовчить церковний дзвін.
Ви розумієте, герої, так треба.
Прийде час – про волю сповістить він.

Величава каплиця постане
На місці великого бою
І зрадіє душа кожна в небі
І «Слава» лунатиме героям.

Чи багато у нас героїв?
Чи пам’ятає про них Майдан?
Чи  доглядає їхні могили,
Чи вшановує їх імена?


Україна – не Росія…
Вона героями не спішить визнавати
Своїх мужніх дітей.
І не Італія Вкраїна.
Вона до лику святих
Мучеників своїх не занесе.

Вона все героїчне
Сприйме як належне.
Вона любить скромні героїв слова:
«Хай згинуть наші імена,
А житиме наша Вкраїна».
Але хай наше молоде покоління
Спробує воскресити призабуті імена.

Героїчна сторінка Верхнього Майдана
Освячена мученицею XX-ого століття,
В якої догоріла свічка життя
На межі її двадцятиліття.
Нашій славній землячці-героїні
Мужній з вязковій Ментинській Марії
Присвячується…


Комментарі  

 
+1 #1 Maria 10.08.2013 07:19
Нам всім так потрібне внутрішнє зцілення. Рекомендую прочитати книгу священика Роберта де Грандіса - http://znanya.com.ua/pshologiya/707/index.html?page=11